Міст до Піднебесної: робота в Воѕс?, visa challenge, IT-ринок

У попередній серії я розповідав про те, як вчився в Китаї, а також згадував, що отримав пропозицію від компанії Bosch, від якої важко було відмовитися. Ця назва була відома мені із самого дитинства, адже мій дядько завжди користувався електроінструментом цієї марки. Я не тямив себе від щастя, але це щастя ще треба було заслужити. Тож у цій частині розповім про оформлення на роботу, ІТ-ринок, побут та карантин через коронавірус.

Трішки про бюрократію

Рядків мого навчання добіг кінця в червні 2018-го, але дозвіл на проживання діяв до кінця липня. За цей час я надав відділу кадрів свої дипломи про вищу освіту, яких у мене назбиралося аж чотири. Там мені повідомили, що прохідний поріг для затвердження кандидата на посаду — «В», тобто тверда четвірка за п'ятдесят ятибальною шкалою. Я напружився. Пізніше з'єднання ясувалося, що це вимога до середнього балу, а не до кожного предмета окремо. Таке уточнення мене влаштовувало.

Далі HR компанії доручила мені взяти з університету No bad behavior record. Тоді я подумав, що це аналог довідки про несудимість. Запакувавши її разом з результатами медичного огляду, я передавши це все інтернові компанії, який навчався в моєму виші, і з чистою совістю поїхав на канікули в Сумі.

Вже на Слобожанщині я отримав повідомлення від рекрутера у WeChat, у якому йшлося, що місцевий уряд вимагає більше інформації про мою освіту. Мені довелося нести свій атестат до бюро перекладів. За кілька днів усе дійшло до абсурду: у мене подали напругу, де я навчався, починаючи з 2000 року, тобто запросили дані про початкову школу. На щастя, документального підтвердження не вимагалося, тільки назву навчального закладу.

До мого повернення залишався один місяць, коли пані з відділу кадрів вийшла на мене знову. Цього разу вона сказала, що потрібна довідка про несудимість. Так я й дізнався, що її англійська назва — No criminal record. Я подавши заявку онлайн на сайті МВС України. Наступного дня з відділу кадрів надійшло уточнення: оскільки протягом останніх трьох років я жив у Китаї, то цю довідку треба було брати саме там, а не в Україні. Ба більше, пані вже зверталася до місцевої поліції, і там сповістили, що такий документ має видати мій університет.

Я написавши стару знайомій, на що та відповіла, що кампус на канікулах і вона випише мені довідку, коли я повернуся на навчання. Нагадую, що я встиг вступити до докторантури (PhD) ще до офер. Так зруйнувався мій план поїхати до КНР вже за робочою візою, натомість розв'язків язалася проблема з місцем проживання на перший годину.

У середині вересня я скористався зворотним квитком за маршрутом Київ — Стамбул — Шанхай і опинився в порожньому, але такому знайомому житловому приміщенні гуртожитку. За літо в ній нікого ремонт, а мої пожитки чекали на мене в кімнаті мого колишнього сусіда. Минуло тільки два місяці відтоді, як я її покинув, а за відчуттями вона була ніби з іншого життя. Довідку про несудимість, замовлену через інтернет, я так і не забравши. Вона була готова наступного дня після вильоту. Термінову, як ви розумієте, замовляти не було рації.

Коли я забравши папірець у міс Янг, нашої кураторки, з'єднання ясувалося, що це був не останній крок: документ треба було завірити в нотаріальній конторі міста Чанчжоу. Я поїхав туди й дістав зауваження: «Тут написано, що ти навчався з вересня 2015-го до липня 2018-го, альо не вказано конкретні числа». За цим принциповим виправленням я поїхав назад до альма-матер, сподіваючись уладнати це питання до кінця робочого дня.

Наша завідувачка була про це іншої думки: «Це стандарт оформлення документації нашого університету, і я не можу просто так узяти й змінити його». Після запальної дискусії вона погодилась уточнити це питання у вищих інстанцій. Ні того дня, ні наступного я так і не дочекався результату й «радісний» пішов на осінні канікули.

Сподіваючись, що вже вісь-вісь вийду на роботу, ніяких сторонніх джерел прибутку я не шукав. Мої заощадження в зеленому вбранні я відклав на оренду квартири, тому позичив 5000 юанів на перший годину у свого товариша, що з власних причин усе ще залишався на чужині. За моїми розрахунками, цієї суми мало вистачити до першої зарплати, яку я сподівався отримати через два місяці. Інакше кажучи, я був переконаний, що на початку жовтня вже вийду на роботу.

Після свят я із самісінького ранку поцікавився статусом свого запиту. Миттєвої відповіді, характерної для китайців, не надійшло. Лише через сорок хвилин я отримав коротке повідомлення: «Зайди до мого офісу». Питання на сорок хвилин коштувало мені більше тижня часу.

Того ж дня я поїхав до нотаріальної контори. Там усе прийняли, але сказали повернутися тільки через два дні. Здається, тут нічого не робиться на місці.

Змучений тривалим очікуванням, але щасливий, я надіслав чергову теку з паперами до компанії. Там подали online-заявку на дозвіл видати мені робочу візу, і після ще одного тижня чекання я отримав сповіщення (людей зі слабкими нервами, схильністю до приступів неконтрольованої агресії та епілепсії прошу перейти відразу до наступного абзацу): «Потрібна довідка про несудимість з України». Барабанний дріб, оплески, завіса (ні). Я одразу ж наїхав на рекрутерку з претензією, чому вона не могла надати повний перелік документів одразу, на що та відповіла, що з таким самим запитанням зверталася до місцевих органів влади. Ті мовили лише: «Дотримуйтесь інструкцій на сайті».

Я знайшов номер телефону посольства України в Китаї на офіційному сайті й спитав, що можна зробити в такій ситуації. Молодий хлопчина заявив, що таку довідку можна отримати в консульстві, треба лише з'єднання явитися з паспортом особисто. Того ж дня я забронював квиток до Шанхаю.

Сам консул виявився приємним чоловіком середніх років, що люб'язно говорив зі мною українською мовою. Для наших російськомовних співвітчизників він миттєво переходивши на російську. Однак у самій розмові хороших новин було мало. Він таки не мав повноважень задовольнити мій запит безпосередньо, натомість запропонував оформити довіреність на когось із близьких, хто б міг взаємодіяти з державними органами від мого імені.

Для цього мені довелося спершу оплатити послугу в банку. На час мого повернення до рідної землі пан дипломат намагався витягти з-за ґрат двох дівчат, що спробували вкрасти одяг з торгового центру. Через це мені довелося провести у мегаполісі майже весь день. Коли ж консул зрештою вийшов зі свого кабінету, то привітав мене з днем народження і вручив найбажаніший подарунок.

Я надіслав термінового листа до Сум службою EMS. Це зайняло в п'ятнадцять діб. Через день мій дядько забравши довідку, що вже два місяці чекала своєї долі, і надіслав її зі звичайного поштового відділку. Це також зайняло п'ятому п'ятнадцять діб. Тім годиною непомітно підкрався грудень. Мені ще належало перекласти документ на китайську мову в місцевому бюро. Китайські перекладачі такі суворі, що «зашифрували» ієрогліфами навіть моє ім'я. А втім, проблеми це не поскладало, адже остаточний варіант документа мав пройти через консульство, де й надали йому належного вигляду.

Приблизно тоді ж закінчилися позичені гроші. Я не з тих, хто витрачає багато, просто жоден з документів не видавали безплатно, та й квітки до Шанхаю коштують 75 юанів в один кінець. Я виживав на 2000 юанів стипендії, і знайомі дивувалися цій моїй суперздібності. Проте я все-таки тимчасово звернувся до ремесла, що прагнув забути, і здмухнув пил з підручників англійської мови.

Незадовго до католицького Різдва я отримав подарунок: міграційна служба міста Чанчжоу видала мені дозвіл на роботу. Я планував полетіти до В'язання єтнаму чи Гонконгу, щоб у тамтешньому посольстві Китаю оформити робочу візу.

Дуже швидко мої товариші з Росії й Азербайджану налякали мене моторошними історіями про ті, як літали до наведених вище регіонів, а звідтіля — додому, бо зі студентської візи на робочу можна переходіті тільки на Батьківщині. Там, у барі, я на кілька секунд втратив ознаки життя. Пізніше HR підтвердила їхні слова. Моїх заощаджень вистачило б лише на квиток в один кінець, про що я її і сповістив. Компанія погодилась оплатити мій переліт.

Квартирне питання

Оскільки моє працевлаштування ставало дедалі реальнішим, варто було замислитися й про пошук нового помешкання. Мої вимоги були такі: район Уцзінь, у якому розміщено компанію; неподалік від Metro (мова про німецький супермаркет); у межах 2000 юанів на місяць. Агенти не забарилися й запропонували три варіанти. Я зупинився на іншій з них: приміщення було над торговим центром, вхід до Metro прямо у дворі, автобусна зупинка — перед будівлею, а до станції міського метрополітену, що відкрився в нашому місті тільки 2019 року, не більш як десять хвилин пішки.

За допомогою метро можна дістатися до обох залізничних вокзалів, а також до мого вже колишнього університету. У торговому центрі піді мною — Starbucks і кінотеатр. Сама квартирка досить невелика, зате з окремою спальнею, вітальнею й кухнею (не хотів студію). Шафи для моїх книжок та одягу є. Це задоволення коштувало мені 1900 юанів на місяць.

Альо в китайського бізнесу є певні особливості: тут важко знайте послугу, за яку можна було б платити помісячно. Якщо ви прийдете до тренажерної зали, то вам одразу запропонують одно-, дво - або трирічний абонемент з повною оплатою під час підписання контракту. У студентські роки я заплативши 2300 за два роки, тоді як один рік коштував 1700. Після залишкового заселення я провів домашній інтернет на один рік лише за 220 юанів на весь строк дії послуги.

Від і з винайманням житла приблизно така ж історія: дуже важко знайте орендодавця, що погодився б на догоду строком менше ніж на півріччя або на розтерміновану виплату. Тож мені треба було мати на руках суму за 6 місяців проживання плюс ще за один місяць в якості депозиту. Загалом 13 300 юанів. Не було іншого шляху, як позичати ще раз.

Цього разу я звернувся до колишньої однокласниці з курсів китайської, дружини мого майбутнього начальника, і попросивши одразу 10 000. Вона трішки заклякла від такого прохання, але все ж виділила запитувану суму. Я таки вірив в успішне завершення операції, оскільки мої борги становили вже 15 000 юанів (~60 000 грн). В Україні така сума могла б стати ярмом на моїй шиї на кілька наступних років.

Якщо продовжити тему житла, то подружжя з Росії винаймає розкішні апартаменти в хорошому районі за 3000 юанів/місяць. У наявності: простору залу-їдальня, дві спальні, кухня, туалет з ванною і навіть маленька кімнатка, яку вони відвели під комірчину. З розрахунку на одну особу вони платять навіть менше, ніж я. Більшість же одинаків, у яких я був у гостях, орендують комфортні двокімнатні квартири в межах 2000 юанів, тому я й озвучивши таку суму із самого початку. Є й невеликий інсайд із Шанхая: дві подружки-стюардеси платять 5000 за скромне оселю з двома спальнями неподалік від аеропорту «Хунцяо».

У компанії пропонували летіти 25 грудня, але мене вже залучили до кількох святкових заходів. Я давши згоду станцювати на новорічному концерті університету, а також на корпоративі в компанії однієї з моїх колішніх студенток. На тій годину ми вже кілька тижнів проводили репетиції, і я не міг підвести людей.

Тож ми забронювали квитки на одного січня з поверненням за дев'ять ять днів. Візовий центр у Києві працює у понеділок, середу й п'є ятницю. Я вилетів у середу, щоб прибути до Борисполя в четвер, заночувати в столиці й зранку подати документи. Година чекання — рівно тиждень, який я планував провести вдома.

У п'ятому ятницю дочекався своєї черги й зайшов до кімнати з акуратною текою. Працівниця уважно вивчила її вміст, а потім розгорнула паспорт.

— У вас тут дозвіл на проживання, — сказала вона.

— Усе правильно. Скасуйте його і вклейте робочу візу, — хвацько відповів я.

— Дозвіл має право скасувати лише тієї орган, що його видав. Або чекайте, поки рядків його дії сплін у вересні.

Мені забракло слів.

Я негайно написав до компанії. Там теж не дуже зраділи. Весь годину до вечірнього поїзда я провів на Грушевського, листуючись із китайцями й шукаючи інформацію в інтернеті. Навіть ходів на консультацію до посольства. Ніхто нічим не міг зарадити.

Я нікого не попередив про свій незапланований візит. Родичі й друзі думали, що я полечу за візу до Ханоя. Їхні обличчя під час зустрічі були варті того. До однієї подруги я заявився якраз в її день народження. З подарунком, звісно.

Після чарівного зимового тижня я повернувся до Китаю з пустими руками. Директор R&D сказавши, що це невелика втрата ї компанія підтримає й другу мою поїздку. Мені одразу полегшало.

На цьому місці хотів би зауважити, що раніше літав додому раз на півтора року й провів там два місяці. Такої стратегії я дотримувався не тільки через високу вартість поїздок (понад 8000 юанів в обидва кінці), а ще й тому, що дорога в один кінець займає більш ніж добу, і все це з повними валізами. Це так виснажує, що я планую великі інтервали між перельотами, щоб мати змогу від них відпочити. Цього разу я здійснив чотири такі подорожі за один місяць.

З другої спроби мені таки видали візу, і того ж вечора я покинувши країну. 31 січня 2019 року — дата мого останнього на цей час в'їзду до КНР, а першого лютого я офіційно поповнив лави працівників компанії «Rexroth. A Bosch company».

На щорічному корпоративі компанії «Rexroth. A Bosch company»

Кілька слів про «Rexroth. A Bosch company»

Так, коли я влаштовувався на роботу, то був переконаний, що працюватиму безпосередньо в Bosch. Я точно не пригадаю, на якому етапі з'єднання ясував, що насправді влаштовуюся до його дочірньої компанії. А втім, різниця не принципова, оскільки ми повністю інтегровані до цифрової інфраструктури німецького гіганта.

«Rexroth. A Bosch company» спеціалізується на гідравліці й виробничій автоматизації. Це не ІТ-компанія, і більшість реалій українських (і не тільки) «галер», про які я читаю на dou, їй не притаманна. Команда розробників — лише одна з багатьох ланок виробництва. У нас немає чіткого поділу, як-від: Front-end, Back-end, Desktop, Mobile, UI/UX тощо. Це вимагає від нас універсалізму.

Ми просто забезпечуємо взаємодію інженерів з технікою власного виробництва через різні платформи. Через рік роботи мушу зізнатися, що для мене це радше плюс. Я все ще дістаю задоволення від свого роду діяльності й маю плани цьогоріч підвищити експертизу в певних сферах.

Глобально Bosch перебуває на етапі трансформації в IoT-компанію. Торік запущено масштабну рекламну кампанію під гаслом «Like a Bosch». За ним ви можете знайті креативні й дещо смішні рекламні ролики на ютубі. Відповідно попит на спеціалістів у сферах IT та IoT постійно зростає. Я бачу велику кількість вакансій у всіх містах Китаю, де є представництва, тільки не всюди потрібні саме розробникі програмного забезпечення.

Ще в лютому моєму українському товаришеві терміново знадобилися гроші, і він попросив повернути борг. До моєї першої зарплати залишався ще місяць тому треба було перепозичати. Я написавши кільком росіянкам: одна змогла надати лише половину суми, у решті за збігом обставин вільних грошей на руках не було. Я їх розумію, адже за вікном було Свято весни й більшість іноземців у ту пору подорожує. Тож я був винен вже трьом людям, хоч загальна сума й не змінилася. З першої ж зарплати я надіслав по 2000 в кожному з трьох напрямків.

Явились в місті У я закрив усі свої боргові зобов'язання. Навіть німкеня була шокована, як швидко я з цим упорався. Із червня я міг би почати працювати собі в плюс, але пів року від дня підписання орендного контракту збігло і треба було зробити внесок за наступний семестр, якщо можна так сказати, але вже без депозиту, адже він залишався з минулого разу. Оскільки я стрімко роздавав боргі, накопичити потрібної суми за цею годину не вдалося. Мені пішли назустріч і дозволили розрахуватися двома платежами.

Лише в серпні я остаточно позбувся боргів і почав робити заощадження на майбутнє, зокрема й на орендну плату. Тоді ж збанкрутувала агенція, через яку я винаймав житло. Кажуть, власники квартир вимагали від мешканців виплат у повному розмірі, деяки навіть примусово виселяли. Мій же орендодавець дозволив мені дожити до кінця рядок дії контракту без додаткових внесків.

Ви розумієте, що в цей період я не мав нагоди подорожувати. Зате з компанією було два виїзні тимбілдинги: один — на базу відпочинку в самому Чанчжоу, другий — до міста Цианьдао, провінція Чжецзян. Воно розкинулося на березі штучного озера, яке витворили в середині минулого століття, заливши водою долину.

Це спокійне містечко з чистим повітрям, оскільки там заборонили будь-яке виробництво, окрім двох: однойменна марка пива Qiandao hu і, мабуть, найвідоміший у Китаї виробник напоїв — Nongfu Spring. Обидва підприємства беруть воду з місцевого резервуара.

«Озеро тисячі островів» повністю виправдовує свою назву. Там справді розкинулося понад тисячу великих і ще стільки ж маленьких острівців. На них є гори, архітектурні пам ятки, кафе й тераси з мальовничими пейзажами. Переміщення між берегами відбувається за допомогою екскурсійних катерів. Уночі ж місто нагадує Дубай «на мінімалках»: високі скляні будівлі виграють кольоровими вогнями, а посеред озера танцюють фонтани. Разом із фонтанами витанцьовують і бабусі, куди ж без них?

Вид з гори на заміську базу відпочинку

ІТ-ринок і зарплати

Я вже було полишив надію знайті бодай якусь інформацію з конкретними цифрами. Деталей свого контрактом я не маю права розголошувати, а на сайтах для пошуку роботи пишуть лише про вимоги до кандидата і його майбутні сфери відповідальності. Альо вісь на ресурсі китайськомовному 51job.com я таки наклацав певну статистику для айтішників. Лінк мені надіслав наш тимлід, свого часу саме через цей сайт він знайшов вакансію в «Rexroth. A Bosch company» у місті Чанчжоу. Сам він родом із Чунціна — найбільшого міста світу.

Отже, такий діапазон: від 5000 до 42 000 юанів на місяць. Найбільше серед вакансій, що я знайшов, пропонують ECU-розробникові в місті Фошань, провінція Гуандун. На десять тисяч менше може розраховувати програміст під Linux, що володіє З/З++ і Python. Якщо відійти від пікових значень, то середній розкид грошової компенсації в межах 8000-15 000 юанів/місяць. Є попит на Java, C#, C++, Android, iOS і навіть VB і Delphi.

Щодо компаній, то, окрім всесвітньовідомих учасників місцевого ринку технологій на кшталт Xiaomi, Huawei, Tencent і Alibaba, є ще й представництва іноземних брендів, наприклад: EA, Amazon, Airbnb, Apple, а також велика кількість автовиробників, як-від: General Motors, BMW, Tesla, Volkswagen, зокрема й зі своїми RnD-відділами.

LinkedIn не належить до списку заборонених сайтів, стабільно функціює на всій території держави й не потребує допоміжних засобів для перегляду. Тож для пошуку роботи можна використовувати і його. Сам LinkedIn також має офіс із вакансіями у Повітря.

Тимбілдинг у місті Цианьдаоху

Гастрономічний екскурс

Майже всі ціни взято з Metro, де я найчастіше закуповую харчі.

Паковання нарізаного цільнозернового пшеничного хліба (250 г) коштує 7,20. П'єр ятилітрова пляшка олії може сягати 56 одиниць китайської валюти й більше. Тут є навіть «Олейна». Лоток з дванадцятьма яйцями має ціну 17,20 юаня.

З молокопродуктами тут цікава історія: у багатьох китайців непереносність лактози, тож молочка великою популярністю не користується. Тому в місцевих точках збуту цієї категорії продуктів може не бути взагалі або є тільки йогурти. Натомість тут люблять купувати соєве молоко.

На щастя, «Метро» — міжнародна мережа, тож має великий вибір імпортних товарів. Молоко я беру переважно ящиками. Ціна за ящик з 12 пачками по 250 мл коливається в діапазоні від 48 до 76 юанів залежно від виробника. Так зручніше, бо в запакованому вигляді воно довше зберігається. Як альтернативу можна розглянути півторалітрову каністру за 19,90.

Я не мав морального права оминути siri в цій розповіді. В асортименті є майже всі відомі мені сорти, зокрема й з пліснявою, від 36 юанів за 200 р. Імпорт з Ірландії, Швейцарії, Німеччини тощо. Є й скибочки від President для домашніх бургерів. Двісті грамів вершкового масла вищезазначеного виробника обходитися мені в 35 юанів.

Лише на четвертому році проживання я дізнався, що тут продається згущене молоко. Виробником виступає Nestle, і коштує така радість 16 юанів за 350 р. Ієрогліфи вам навряд чи багато про що скажуть, тому шукайте синього орла на білій банці. А від мед порівняно дорогий: від 31 юаня за трьохсотграмову баночку до 100-150 юанів за 500 р.

Кілограм нарізаної меч-риби (якщо перекладач не обманює) вартий 57,60. А від та ж кількість лосося затягне на 148 юанів. А втім, якщо не вживати його кілограмами, інколи можна собі дозволити. Пів кіло курячих груднинок — 13,90.

П'ятсот п'ятдесят грамів помідорів — приблизно 15 юанів. Картоплі — 14. Загалом, тут ви зможете знайте як звичні вам овочі, включно з кропом і петрушкою, які місцеві майже не вживають, так і популярні в китайській кухні. Усі, крім буряка. Цього «пана» можна замовити на таобао, але й тут є нюанс: його не висилають поштучно.

Одного разу ми із сусідом замовили ящик. Хоч як намагалися його використовувати, але більша частина овочів згнила разом з коробкою. Тому для себе цей продукт вважаю недоступним і лише наводжу із собою кілька голівок, коли повертаюся з України.

Фрукти. Яблука в середньому коштують 25 юанів/кг, груші — 26 юанів/кг, апельсини — 16 юанів/кг, банани — 16 юанів/кг.

Рис тут за ціною повітря. У ресторанах ви можете оновлювати свою піалу абсолютно безкоштовно, а в дешевих чифаньках то й узагалі — самостійно підходити до рисоварки й загрібати, скільки потрібно. Додому можна придбати десятикілограмовий мішок жасминового сорту за 73 юані. Альтернативне джерело вуглеводів — локшина. А від якоїсь іншої крупи просто так у магазині не придбати.

Для розв'язків язання цієї проблеми знову звертаємося до таобао — це той самий Aliexpress, альо для внутрішнього ринку. Там російські постачальники пропонують 2,4 кг гречки за ціною 46 юанів, стільки ж перловки — за 30, а пшоно — так і зовсім за 10. Я як замовив собі велику коробку з крупами років зо три тому, так і досі не маю потреби в поповненні.

Прошу звернути увагу, що в Китаї вагу вимірюють не в кілограмах, а в «цзінях» (1 цзінь = 500 м). Не знаючи цього, ми з другом колись подумали, що нас обважили. А коли ми розібралися з цим питанням, сталася інша оказія: ми взяли кілька ківі, а ціну нам нарахували, як за кілограм. Тому бажано відрізняти ієрогліфи «?» (цзінь) і «?» (ge — штука).

Якщо говорити про походи до общественных закладів харчування, то насамперед варто скуштувати качку по-пекінськи. Її ві зможете знайте, наприклад, у мережі ??? (Qu?nj?d?), заклади якої розташовано чи не в кожному місті. Будьте готові залишити там понад 200 юанів за вечерю на двох.

Запечену качку кухар вивезе до зали й поріже просто у вас перед очима, давши спочатку скуштувати шматочок хрумкої шкірки з цукром, а потім вже красиво розкладе м'ясо на тарілці. Скибочки треба накладати на млинець разом з овочами й соусом. Із залишків качки з кістками вам запропонують зварити суп або забрати їх із собою.

Дуже популярний серед китайців Hot pot (кит. Hu?gu?). Ви сідаєте за стіл, посередині якого вмонтовано плитку. Є варіація, де газові плиту з балоном приносять окремо. На неї надавати каструлю із заготовленим супом на ваш вибір, наприклад гострий, томатний або грибний. Можна вибрати відразу два різновиди, які відділять перегородкою.

Продукти принесуть у сірому вигляді, і вам доведеться самостійно вмочувати їх в окріп або просто закинути всередину в довільному порядку. Є правило: сім разів занур, на восьмий — витягни. Вважається, що за цею годину тонкі скибочки м яса добре розварюються, стаючи придатними до вживання. Бажано мати із собою не менш як 300 юанів (на двох).

А ще китайці, а особливо китаянки, шаленіють від молочного чаю, або, як його називають на Заході, бульбашкового чаю (Bubble tea). В оригіналі це різні сорти листового чаю з цукром, молоком і якимись добавками на зразок мармеладних кульок, які й відповідають за «бульбашки» в назві.

Але на сьогодні у цього напою стільки варіацій, що він може взагалі не містити ні молока, ні чаю, ні бульбашок. Наприклад, це може бути просто фруктовий коктейль з м якоттю і кремом. Ціни можуть коливатися від 10 до 50 юанів і навіть виходити за межі цього діапазону в окремих випадках.






Транспорт

Почну з автобусів: 2019-го ціна за проїзд зросла вдвічі й тепер становить 2 юані. У місті функціює щонайменше два різновиди автобусних ліній: звичайні номери й BRT (Bus rapid transit). Зупинки першого розташовано на узбіччі, як ми до того звикли. У разі пересадки доводитися платити повторно. А від станції іншого побудовано посередині доріг з окремою смугою для відповідних автобусів. Ви платите лише за вхід на зупинку, а далі можете сісти на будь-яку доступну одиницю транспорту. Під час пересадки доплачувати не треба, якщо ви не покидаєте станції.

Також у нас відкрили метро, що будували протягом усього періоду мого навчання в університеті. Поки що функціює лише одна лінія, зате яка: зі свого району я можу доїхати до обох залізничних вокзалів, свого університету або Олімпійського стадіону. Найвища ціна, яку мені доводилося заплатити за одну поїздку, — 8 юанів (Північний вокзал).

Замість ?ber тут функціює Didi з мінімальною вартістю 9 юанів. Можна замовити звичайне міське таксі, приватних перевізників, елітне авто або розділити вартість з незнайомцями, яким з вами по дорозі, — так звань carpool.

Швидкісні поїзди — це окремий вид мистецтва. Щоб дістатися Шанхаю (~185 км) мені потрібно 50 хвилин і 75 юанів. Для порівняння: поїздка від Сум до Харкова, майже на таку саму відстань, займає три години. До Нанкіна їхати ще менше — ~130 км за 35-40 хвилин і 65 юанів. Доїхати до Пекіна (~1110 км) можна за 5 годин і приблизно 500 юанів відповідно. Усі цифри наведено для іншого класу прямих рейсів. Якщо їхати стоячи й з пересадками, ціну можна знизити втричі. Звичайні нешвидкісні поїзди також є. Бронюючи квітки у додатку, звертайте увагу на першу літеру в назві рейсу: G і D доставляти швидко, решта — не дуже.

Що зручно, навіть в таких маленьких містечках, як моє (населення приблизно 4 млн осіб), може бути два вокзали. У нас тепер будують третій. У мегаполісах їх зазвичай по чотири-п'ять. Однак квітки раджу купувати хоча б за один день. Можна спробувати придбати їх по приїзду, але є ризик опинитися в незручному становищі: змарнувати кілька годин через пізнє відправлення, їхати стоячи або з пересадками, про що я згадував вище, або ж не дістати квитків узагалі. Особливо це актуально перед вихідними. Напередодні великих свят, як-від Китайський новий рік або Національний день, я взагалі б радив планувати подорожі не пізніше як за місяць.

Цікавий факт : ви знали, що на Свято весни щороку відбувається найбільша міграція у світі? Саме їй, зокрема, зобов'язана успіхом одна новоявлена болячка. Але про неї згодом.

Припаркувався у дворі

Окрім вокзалів, у нас ще є аеропорт. Справжній, а не автобусна зупинка, як там, звідкіля я родом. З нього я літав до Ченду. Політ обійшовся мені в 1400 юанів в обидва кінці. Міжнародний Аеропорт, тож можна замахнутися навіть на Японію, Малайзію чи Таїланд. У Шанхаї поки два аеропорти, третій — на стадії будівництва.

А в Повітря торік закрили найстаріший авіахаб країни — «Наньюань». Його замінив новозбудований «Дасин», що має збільшити пропускну спроможність столиці. Він обслуговує одразу три регіони (Пекін, Тяньцзінь і Хебей) і на час відкриття ставши найбільшим аеропортом світу.

Для автомобілістів загалом прийнятні умови: хороші й рівні дороги, а також автомагістралі в самих містах, якими на високій швидкості й без зупинок можна дістатися до різніх районів. Але ви навряд чи захочете бути водієм у суботу ввечері, бо пошук місця для паркування може зайняти більше часу, аніж сама поїздка. І на платних стоянках теж. Щодо безплатних, то всі доступні узбіччя й навіть тротуари заставлено автівками та мопедами й у робочі дні.

Кажуть, що водійське посвідчення китайського зразка можна отримати порівняно легко, якщо ви вже маєте іноземне. На собі я цю інформацію не перевіряв, бо власне авто в найближчому майбутньому мені не світить. Та й потреби такої поки не маю, бо до всіх потрібних місць можу дістатися пішки. Окрім роботи. Туди я їжджу велосипедом — 40 хвилин в один кінець.

А ще, окрім велосипедів, тут є car sharing. Ця послуга доступна й іноземцям. Просто знаходите на вулиці або у додатку автомобіль з позначкою Youon, скануєте QR-код і користуєтеся. Суму до сплати нараховують відповідно до витраченого часу. Ті ж саме стосується й велосипедів.

У великих містах є проблема з кількістю публічних двоколісних одиниць транспорту, і ви, імовірно, про неї вже чули. Однак це не стосується Чанчжоу. Тут лише дві компанії пропонують подібні послуги, і велостоянки розміщено у визначених місцях. Я не можу користуватися велосипедами іншої компанії, бо та вимагає прив'язки ID-картки до мого Alipay.

Це обмеження зачіпає й деякі інші сфери діяльності. Наприклад, я не можу самостійно заплатити за VPN або придбати гру на Steam. У найліпшому разі вдасться заплатити засобами онлайн-банкінгу, альо інтерфейси їхніх сервісів набагато складніші за Приват24. Мені вдалося провернути подібну операцію з Bank of communications, але я так і не розібрався із системою China construction bank. Куди простіше скинути код китайському другові, щоб він заплативши зі свого акаунту, і надіслати йому кошти. Але майте на увазі, що дія QR-кодом збігає за кілька хвилин.

На більшості доріг «кишені» для мопедів відділено від основної траси клумбами або невеликими парканами. Проте не дивуйтеся, якщо побачите мопедиста, який їде основною дорогою. По третій смузі. Назустріч рухові машин. Правила дорожнього руху тут діють тільки для автомобілістів, яких штрафують за порушення ПДР, і після п'яти штрафів можуть навіть забрати посвідчення. Тож, переходячи дорогу, подивіться ліворуч, потім праворуч. Діставшись «острівка безпеки», повторіть.

Ну й наостанок про умови для пішоходів: вулиці чисті, їх регулярно прибирають. Навіть узимку й навесні немає калюж і багнюки, до яких я звик у Сумах. Усюди, або майже всюди, бруківка в хорошому стані. Клумби обгороджено й доглянуто, до них часто додають декорації. Окрім «зебр», нерідко можна скористатися підземними й надземними переходами. Нерідко можна наштовхнутися на громадські вбиральні. Не лякайтесь прибиральника, що знаходиться там майже весь час і підтримує приміщення в охайному стані, платити за використання туалету не потрібно.

Часто між локаціями можна переміщуватися, узагалі не виходячи на вулицю. Наприклад, між аеропортом «Хунцяо», однойменним вокзалом і двома торговими центрами — The Hub та Walking paradise (місто Шанхай) — є ціла система «катакомб» під землею, а також переходь над дорогами.

Держава в смартфоні

Відтоді, як я повернувся з України, жодного разу не тримав у руках готівки. Зрештою припинив носити й гаманець, бо в пластикових картках також немає потреби. Виходячи з дому, я перевіряю тільки телефон у правій кишені й магнітний ключ від під'їзду в лівій.

Для того, щоб комфортно почуватися, потрібно лише два додатки: Alipay та WeChat. До них обох вмонтовано функції оплати, виклику таксі, бронювання готельних кімнат і квитків на поїзди, літаки й до кінотеатрів, замовлення їжі додому та багато іншого. Через них же я поповнюю мобільний рахунок і сплачую комунальні платежі.

Дисконтні картки зберігаються в окремій секції вічату. Щоб розрахуватися в будь-якому закладі, просто продемонструйте штрих-код на знижку, а потім — QR-код для оплати.

А з часом ваш телефон обросте додатками для банківських операцій, відстежування руху автобусів у вашому місті й, скажімо, замовлення пісень у KTV (караоке). Але це не обов'язково.

Виставка героїв кінематографічного всесвіту «Marvel», Шанхай

Ода охороні здоров'я

За перші чотири роки мені, на щастя, не доводилося мати справи з місцевими лікувальними закладами. Лише чув історії від іноземців, що за будь-якої болячки тобі запропонують попити гарячої води. Якщо не допоможе — постачати крапельницю.

На шкода, на п'ятому році негаразди перестали мене оминати, і мені довелося звернути на допомогу. Річ у тім, що зазвичай я снідаю вдома. Якщо не встигаю, то їм вже в самій компанії. Одного разу у мене сильно скрутило живіт по дорозі на роботу. Я зробив припущення: це тому, що шлунок звик мати їжу у тієї самий годину і «завівся», навіть не отримавши її. Я швиденько перекусивши у їдальні, сподіваючись на полегшення, але ставало тільки гірше.

У підсумку довелося звернути до колежанки, і транзитом через медпункт ми попрямували до найближчої лікарні. Там якраз не працював відділ екстреної допомоги, і нас спрямували до амбулаторії. Побачивши два ряди черги до реєстратури, ми викликали машину до іншого відділення лікарні. Там нам вдалося поспілкуватися з лікарем.

Я сказав йому, що стояти мені набагато легше, аніж сидіти або лежати, після чого він одразу ж запропонував мені лягти на канапу. Це було потрібно для того, щоб прослухати живіт стетоскопом. Від гострого болю я скочив на ноги, не чекаючи дозволу. Лікар виписав направлення на аналіз крові. Результату треба було чекати пів години. За цей час біль минувши сам. Пізніше лікар заявив, що шлунок чекав на їжу про звичній порі, а не отримавши її, почав скорочуватися.

Наприкінці грудня на автобусній зупинці хлопець, який ішов переді мною, чхнув і не прикрився, а наступного дня я зліг. Удруге до китайської лікарні я пішов за довідку. Спитавши про всі наявні симптоми хвороби, лікарка скерувала мене на аналіз крові, на який у тому відділі треба було чекати годину. Після цього мені виписали довідку й рецепт.

Вже під час новорічних свят мій живіт озвався знайомими спазмами. Навчений попереднім досвідом, я вирішив просто перечекати неприємність, трішки приглушивши її гарячою водою. Строк дії попереднього нападу було перевершено, а я вже не міг ні лежати, ні сидіти, ні стояти, ні ходити. Зрештою я здався й набравши 119. Щойно на іншому кінці дроту пролунав голос, я живити китайською, чи вони говорять англійською. Це запитання проігнорували й одразу почали питати про симптоми. Я не відчув серйозних проблем у наданні всієї потрібної інформації, окрім того, що говорити взагалі було важко.

Пізніше мені передзвонив водій «швидкої» й наказним тоном вимагав повідомити назву вулиці. Я живу над великим торговим центром, і його назви завжди було досить. Я й досі не знаю, на якій вулиці він. Довелося спускатися вниз і просити охоронця переговорити з водієм. Медиків я зустрічав надворі.

У лікарні я докладно розказав лікареві, що таке зі мною вже траплялося, чим воно було спричинено, що я їв і де конкретно в мене болить. Канапи уникнути не вдалося. Він все одне прослухав мене, а потім почав торкатися різних ділянок живота, щоразу питаючи: «Тут болить?» Після горизонтальних «тортур» лікар виписав мені аж три направлення: на аналіз крові, рентген та УЗД з кардіограмою. Як і першого разу, боліти перестало в процесі обстеження.

З купою паперів я повернувся до чергового медика. Мені так і не сказали, в чому причина і як це лікувати. Лише виписали направлення на крапельницю, про яку я так багато чув. З голкою в руці я просидів до четвертої ранку. Шлунок я, мабуть, лікуватиму під час наступного візиту до України.

Хроніка апокаліпсиса

Перший і другий тижню 2020 року

На мою робочу пошту надійшов лист про випадки пневмонії невідомої етіології в місті Ухань, провінція Хубей. У ньому було наведено кілька рекомендацій щодо особистої гігієни.

Третій тиждень

Коли їхав в автобусі, бабця, що сиділа біля мене, кашлянула, а від звички затуляти рота рукою в китайців, мабуть, немає. Удруге я не захворів, але на згадку дістав ніжити. Того дня я вирішив більше не випробовувати долю й замовив респіраторну маску на таобао.

Ще під час робочих буднів я надумавши, що на канікулах попрацюю над німецьким проєктом, оскільки східні традиції не відіграють ніякої сакральної ролі в моєму житті, а у відпустку піду потім, коли мені буде зручно.

Четвертий тиждень

22 січня ми офіційно пішли на канікули. Китайський новий рік припадав на суботу 25-го, і колегам ще треба було дістатися до своїх рідних міст, щоб відсвяткувати його в колі близьких. Протягом свят у мережі все активніше обговорювали тему коронавірусу, що нагадало про лист на e-mail, одержаний на початку місяця. На таобао надійшло сповіщення, що з 17 січня до 3 лютого можуть бути затримки з постачанням масок. Звичайних хірургічних в аптеках не залишилося.

З перших днів канікул мені приходили оновлення з компанії про засоби запобігання зараженню вірусом. Якщо коротко, то:

  1. Намагайтеся якомога менше виходити з дому. Якщо є змога, то замовляйте доставку продуктів додому.
  2. Не виходьте надвір без маски.
  3. Уникайте великих скупчень людей.
  4. Регулярно провітрюйте приміщення тощо.

Отже, по буднях я працював у полегшеному режимі, а вихідними пішов до Starbucks писати цю статтю. Після того, як я просидів там першу годину, працівники презентували мені одноразовий засіб захисту органів дихання. Уважні. Повертаючись додому, я відчув у ліфті запах хлорки.

П'ятий тиждень

Асортимент продуктів у Metro істотно скоротився, але все потрібне ще можна було знайті. Ресторани, клуби, бари позачиняли. Циркулювання громадського транспорту обмежили. Вулиці були порожні, і лише поодинокі фігури в «намордниках» розбавляли статичні пейзажі. Перед вихідними мене сповістили, що нашу відпустку продовжено ще на тиждень. У ліфтах з'єднання явилися серветки. Я не розумів, для чого вони, аж поки жінка, що їхала зі мною, не натиснула через неї кнопку.

Шостий тиждень

Оновлення не переставали мене дивувати. Кур'єр подзвонив і сказав, що його не пускають усередину. Відтоді мені, як і всім іншим, щоб прийняти замовлення, доводилося спускатися вниз. Маю зауважити, що мої вечірні пробіжки набули особливого шарму, адже навколо ні душі. Але після повернення додому охоронець щоразу заміряв температуру електронним термометром. Мої регулярні походи до кав'ярні на цьому етапі також довелося припинити. Там повісили QR-код, через який можна скачати застосунок і залишити замовлення, яке потім тобі виносили на вулицю. Усередині був лише персонал.

Сьомий тиждень

Завод почав своє функціонування, альо тім, хто не мав потреби фізично перебувати на території підприємства, рекомендувалі податі заявку на дистанційне робоче місце.

Цікаво, що люди за межами КНР непокоїлися через ці події сильніше, ніж ті, хто залишався там. Мені надходили повідомлення в соціальні мережі про ті, у якому невеселому становищі я опинився, і з пропозиціями евакуюватися або хоча б перестати виходити з дому. Я всім відповідав приблизно однаково:

«Цю ситуацію можна порівняти з бойовими діями на Сході України. У перші роки іноземці думали, що на Батьківщині мені постійно загрожує небезпека, хоча насправді в моєму регіоні конфлікту не було й немає. У Чанчжоу завжди було порівняно безпечно, і навіть якщо переносники хвороби й перебували на території міста, то треба було сильно постаратися, щоб заразитися».

Восьмий тиждень

Ми повернулися на свої робочі місця. На вході до офісу, як і в будь-якому іншому закладі, нас зустрічав охоронець з електронним термометром. Маски стали обов'язковим елементом робочої уніформи. Для відділів розписано розклад відвідування їдальні, стільці стояти тільки по один бік столу через одне місце. Вибором страв немає, усім видають однакові набори в одноразових лотках. На вході й виході з їдальні всім дезінфікують руки. На території підприємства можна обміняти використані маски на нові. В усьому іншому умови роботи залишалися звичними.

Так просто забрати свій велосипед з гаража я вже не міг. Треба було пройти зі спеціальним талоном через охорону з іншого боку будівлі. Мешканцям нашого блоку їх видали безкоштовно. Усе це додало зайвих десять хвилин до ранкової рутини.

Дев'ятий тиждень

Важливою новиною в групах WeChat стало відкриття торгових центрів. У них можна було займатися шопінгом, але все ще не дозволялося їсти в ресторанах. Десь у цей період я знову почав помічати запчастини на дорогах.

Десятий тиждень

Сонячних днів ставало все більше. Вулиці вже зовсім ожили. Я почав помічати людей у деяких закладах громадського харчування. У відділі кадрів мене попередили: якщо раптом я зберуся до іншого міста або хтось приїде навідати мене, то мене помістять на двотижневий карантин. Тім, хто покидав Чанчжоу раніше, треба було зареєструвати всі деталі поїздкі одразу в кількох інстанціях: у лікарні, у поліції (міграційній службі), на роботі тощо. Я весь час із початку епідемії провів в одному районі, чим звільнив себе від зайвої тяганини.

Одинадцятий тиждень

З'єднання явилася потреба отримати особистий «Код здоров'я» в Alipay, і лише за його наявності можна проходити пости охорони. А втім, з його допомогою я вдало відвідав прощальну домашню вечірку нашого начальника. А наступного дня пішов забрати каву, замовлену через додаток, і побачив людей, що сиділи в кав'ярні. За наявності коду й задовільного показника на термометрі можна долучитися до числа «обраних».

Одна з останніх моїх світлин: запускали повітряних зміїв у парку. Маски все ще обов'язкові, але великі скупчення людей, як бачите, вже дозволили

Шістнадцятий тиждень

На цей час припало третє відрядження до міста Нінбо і перший виїзд з Чанчжоу у 2020-му році. Півгодини до вокзалу, три години потягом, ще сорок хвилин на таксі до першого прояву расизму за все моє життя. Охоронець заводу наших клієнтів підскочив, як тільки побачив моє іноземне обличчя. Потім почав вимагати у мене «код здоров'я», що нормально. Я показавши йому шанхайський зразок, котрим щоденно користуюсь. Його такий розвиток подій не влаштував і він вказав на QR-код для WeChat, що висів на вікні пропускного пункту. Я відсканував і заповнив заявку для отримання місцевого екземпляру. За кілька хвилин у моєму телефоні вже було підтвердження, що у «чорних списках» Нінбо я не перебуваю. На це старий лише махнув рукою і сказав: «Кінь керівництву».

Мій менеджер довго пояснював по телефону, що з Китаю я не виїжджав вже більше року, весь карантин пересидів в одному місті і на роботу вийшов разом з усіма, а він особисто є свідком. У наявності «зелені коді» двох міст, тека заповнених анкет в online - та offline-форматах, довідки, щеплення, до лотка привчений. На іншому кінці дроту попросили надати їм час для наради. За двадцять хвилин нам передзвонили і повідомили, що всередину зайти мені не можна. Таким чином, мої колеги пішли працювати, а я поїхав до готелю.

Якщо чесно, я не сильно засмутився, оскільки в мене з'єднання явився годину прогулятися містом, відвідати визначні місця і пошукати інформацію в інтернеті. Виявляється, Нінбо вважається містом з найкращими умовами для інвестицій у Китаї, найкращим містом для життя і найкращим туристичним населеним пунктом Китаю. А ще там знаходиться головний собор католицької єпархії КНР. Прямісінько біля мого готелю. Щоразу проходив повз нього, і тільки на третій раз дізнався про значення цієї готичної будівлі.

Що далі

Майже п'ять років минуло відтоді, як моя нога вперше ступила на Азійський континент, і, відтворюючи перебіг подій у своїй голові, я розумію, що тоді зробив правильний вибір.

Мені вдалося влаштуватися до компанії, про роботу в якій я не насмілювався навіть мріяти. Завжди буду вдячний за ту підтримку, яку мені надали на етапі працевлаштування. А вже всередині підприємства я побачив нульовий відсоток токсичності.

Я остаточно адаптувався в Піднебесній і станом на сьогодні все важче уявляю життя в якійсь іншій країні. Хоча у мене лишається цікавість переїхати ще бодай один раз. А втім, я не збираюся цього робити, поки не опаную китайської мови.

Опубліковано: 27/04/20 @ 10:00
Розділ Різне

Рекомендуємо:

iOS дайджест #37: MVVM + SwiftUI, досвід використання Catalyst
Огляд Akka.NET: проектувати IoT-системи з допомогою цієї бібліотеки
Введення в GraphQL: що це за мова і як використовувати його під Android
Варіанти кроссплатформної розробки мобільних додатків
По той бік огорожі: бізнес-аналітик про роботу в ролі продакт-оунера