Феномен українського файлообмінника : погляд юриста на ситуацію з Ex.ua

Матеріал підготували:
Вадим Шестаков, юрист АФ «Паритет»
Леонід Чернявський, молодший юрист АФ «Паритет»

Недавній рейд правоохоронних органів на портал Ex.ua , який вже кілька років є для українських користувачів Інтернет джерелом безкоштовних фільмів, музики та комп'ютерних програм, викликав бурю обурення, в першу чергу, у самих користувачів. Крім того, на сторону порталу відразу встали багато правозахисників. Після атак на сайти державних органів і служб, які досить організовано провели «народні умільці», робота порталу відновилася, хоча частина контенту все ще залишається недоступною.

За офіційною версією, увагу до ще донедавна успішному файлообмінники, було залучено скаргою про порушення авторських прав від компанії Adobe. Скарга була пов'язана з розміщенням на сайті невідомими користувачами піратських версій певних продуктів компанії.

Після того, як буря навколо Ex.ua вщухла, згідно з інформацією в ЗМІ, правоохоронними органами було прийнято рішення шукати недбайливих користувачів , що розмістили на сайті контент, щодо якого була подана скарга, а сам портал залишити в спокої (по крайней мере, до надходження у відповідні органи наступної скарги).

Отже, виходячи з ситуації, що склалася, позиція українських правоохоронних органів ясна: відповідальність за неліцензійний контент, розміщений на сайтах, подібних Ex.ua , повинні нести самі користувачі, що розміщують такий контент. А творці, ідейні натхненники, та інші особи, які забезпечують роботу Ex.ua можуть спокійно продовжувати свою суспільно-корисну і настільки бажану більшості прогресивних українців діяльність.

Що ж, подібна позиція «і вівці цілі, і вовки ситі», якою традиційно дотримуються в Україну, коли ситуація заходить в глухий кут, навряд чи когось здивувала. Однак у світлі світових тенденцій щодо піратського контенту в Інтернет не приховуємо, що вона залишила якийсь неприємний осад і змусила в черговий раз задатися питанням: куди ж ми все-таки йдемо - в ЄС і інший цивілізований світ, або тупцюємо на місці, залишаючись в очах багатьох все ще країною «третього світу»?

Як же дивляться на діяльність подібних ресурсів у більш розвинених країнах?

The Pirate Bay

Найбільш, мабуть, показовим і свіжим прикладом того, як ставляться до діяльності сайтів-файлообмінник в Європі, є справа про «Піратської бухті» (the Pirate Bay). Нагадаємо, що в цій справі четверо осіб, пов'язаних з організацією роботи веб-сайту the Pirate Bay (найбільший в світі BitTorrent-індексатор) були засуджені Стокгольмським окружним судом (нагадаємо, що Швеція - країна, в якій права людини понад усе, а система правосуддя досить м'яка) до позбавлення волі (!). І це не рахуючи непомірних сум збитків, які суд зобов'язав відшкодувати правовласникам (3,5 мільйона доларів, збільшені в апеляції до 6,5). Рішення було підтверджено в апеляційній інстанції і, схоже, навряд чи його змінить Верховний Суд, до якого вже була подана касаційна скарга.

Чим же діяльність «Піратської бухти» відрізняється від діяльності Ex.ua На сайті Pirate Bay користувачі мали можливість обмінюватися файлами (в тому числі, піратськими копіями фільмів, музичних творів та інших об'єктів авторського права) між собою за допомогою BitTorrent трекера. Такий файлообмін не передбачав збереження копій файлів на серверах Pirate Bay, на відміну від Ex.ua , на серверах якого зберігаються терабайти піратського контенту. Здавалося б, як в діях творців «Бухти» гуманний шведський суд зміг угледіти настільки серйозне порушення авторських прав, що не посоромився відправити їх за грати? Не було б більш логічним притягти до відповідальності користувачів сайту (як було вирішено вчинити з окремими користувачами Ex.ua ), а «білих і пухнастих »його творців, які самостійно не створювали піратські копії об'єктів авторського права і не поширювали їх, залишити в спокої?

Але не так проста виявилася шведська система правосуддя. Та й європейське право, як виявилося, не дозволяє організаторам подібних файлообмінників вийти «сухими з води», зваливши всю вину на користувачів.

Не будемо вдаватися в подробиці справи, а обмежимося коротким описом правової позиції сторін і рішення суду.

Процес був ініційований групою правовласників, очолюваних Міжнародною федерацією виробників фонограм і відеограм (International Federation of the Phonographic Industry) і стосувався 34 фактів порушення авторських прав, 21 з яких стосувалися музичних творів, 9 - фільмів і 4-комп'ютерних ігор.

Згідно з позицією звинувачення, обвинувачені (четверо громадян Швеції) разом здійснювали адміністрування, хостинг і розробку файлообмінника і, таким чином, сприяли порушенням авторського права його користувачами.

Досить цікавою в справі виявилася позиція захисту, яка багато в чому збігається з позицією захисників Ex.ua .

У першу чергу, захист висунула аргумент, що послуги файлообмінника можуть використовуватися як для легального файлообміну, так і для нелегального, тому можливість обміну піратськими копіями не повинна обмежувати діяльність подібних ресурсів. На думку захисту, саме користувачі сайту повинні нести відповідальність за ті файли, якими вони обмінюються. Послуги «Піратської бухти» навіть порівнювали з діяльністю виробника автомобілів, які можуть бути використані як для водіння відповідно до правил дорожнього руху, так і з порушенням правил, однак виробник автомобілів не повинен нести відповідальність за дії порушників.

Крім того, захист апелювала до Європейської Директиви 2000/31/EC від 8 червня 2000 року «Про електронну комерцію», яка в порядку загального правила знімає відповідальність з сервіс провайдерів «послуг інформаційного суспільства» (до яких, згідно з визначеннями в Директивах ЄС, відносяться також провайдери послуг файлообміну).

Нагадаємо, що стаття 12 Директиви (Mere сonduit) передбачає, що сервіс провайдер не несе відповідальності за інформацію, яка передається за допомогою того чи іншого сервісу, якщо сервіс провайдер:

Самостійно не ініціює таку передачу;
Самостійно не здійснює вибір отримувача інформації і ...
... не здійснює вибірку або модифікацію переданої інформації.

Таке звільнення від відповідальності має місце у випадку, якщо послуга сервіс провайдера полягає виключно у підтримці процесу передачі інформації та інформація не зберігається провайдером довше, ніж це необхідно безпосередньо для здійснення процесу передачі.

Зазначена стаття 12 є надійним «щитом» для компаній і осіб, які надають різні послуги в мережі Інтернет (наприклад, хостинг) і є запорукою для належного розвитку Мережі та інформаційного суспільства.

Не забігаючи вперед і не розкриваючи аргументи суду, не прийняв вищевикладені аргументи як такі, які не можуть захистити творців «Піратської бухти», цікаво проаналізувати, потрапив би ресурс Ex.ua під зазначені виключення?

Ключовий у цьому контексті є частина 2 статті 12, яка передбачає, що для того, щоб скористатися захистом зазначеної статті, провайдер не повинен зберігати інформацію довше, ніж це необхідно безпосередньо для здійснення процесу передачі. Однак те, що Ex.ua зберігає інформацію на власних серверах, є загальновідомих фактом. Відповідно, якби творці ресурсу постали перед шведським судом, захисникам порталу довелося б попотіти, шукаючи гідні правові аргументи, так як зберігання піратського контенту українським файлообмінником - на обличчя.

Як уже зазначалося вище, творці «Піратської бухти», будучи знайомі з основними принципами європейського права, не ризикнули зберігати піратський контент на власних серверах. Чому ж суд все-таки не прийняв аргументи захисту?

Справа в тому, що стаття 12 Директиви містить також частина 3, яка звучить наступним чином:

«Ця стаття не повинна впливати на можливість суду або адміністративного органу відповідно до законодавства певної держави-члена ЄС, вимагати від сервіс-провайдера припинення правопорушення або здійснення дій для запобігання такого правопорушення.»

Суд ухвалив, що оскільки обвинувачені знали, що певні файли, які передавалися з допомогою сайту Pirate Bay, містили контент, захищений авторським правом і не робили в цьому відношенні жодних дій, захист статті 12 Директиви про електронну комерцію на них не поширюється.

Отже, який же був вердикт суду першої інстанції? Суд визнав творців сайту Pirate Bay винними в стимулюванні порушення авторських прав іншими особами (користувачами ресурсу) і, таким чином, співучасниками злочинів проти авторських прав. Той факт, що робота сайту була організована групою осіб і те, що творці Pirate Bay отримували досить істотний дохід від своєї діяльності (шляхом розміщення реклами на ресурсі) зіграли важливу роль у формуванні позиції судом.

До слова, приблизні доходи сайту Ex.ua нещодавно були опубліковані на одному з ресурсів в Інтернет і за найскромнішими підрахунками складають семизначну суму в національній валюті щомісяця.

В апеляційній інстанції рішення Стокгольмського суду було підтверджено. Вердикт звучав таким чином: Pirate Bay сприяв незаконному обміну файлами, діяльність, яка тягне за собою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які організовували роботу порталу.

Отже, позиція ЄС в цьому контексті більш-менш ясна. Як же дивляться на подібну діяльність за океаном?

A & M Records Inc. vs. Napster (2001)

Американське справу про захист авторських прав, відоме під назвою A & M Records Inc. vs. Napster, стало першим в історії великим судовим процесом, який торкнувся питання застосування авторського права до інтернет-сервісів з обміну файлами між користувачами (англ. «P2P» або «peer-to-peer file-sharing»).

Програма Napster, що з'явилася в червні 1999 року в США, до кінця року налічувала вже понад 1,000,000 користувачів. Технологічно вона дозволяла користувачам обмінюватися музикою між собою за допомогою визначення, до яких файлів вони хочуть надати доступ для скачування, а також завантаження музичних файлів з комп'ютерів інших користувачів мережі. Компанія Napster, в свою чергу, не мала в своєму розпорядженні власними серверами, на яких зберігалися б завантажувані файли, а лише надавала програму, за допомогою якої користувачі могли знаходити файли для скачування на інших комп'ютерах, підключених до системи Napster.

Власники авторських прав на численні композиції, якими обмінювалися користувачі Napster через Інтернет без належного на те дозволу від правовласників, зареєстрували значне зниження продажів і зробили висновок, що причиною цьому став початок діяльності даного інтернет-сервісу. У зв'язку з цим, Американська асоціація звукозаписних компаній («RIAA»), членами якої є 18 найбільших звукозаписних компаній США, подала позов до суду про порушення авторських прав проти Napster.

У результаті в липні 2000 року Окружний суд Північного Округу Каліфорнії виніс рішення про попереднє судову заборону на використання відповідачем файлів, захищених авторським правом. Апеляційна інстанція підтвердила це рішення, постановивши, що поширення файлів, захищених авторським правом, не відповідало поняттю «сумлінне використання», яке не тягне за собою відповідальності, а також не підпадало під винятки, передбачені законодавчими актами США.

Критеріями «добросовісного використання», які проаналізували суди, стали:

Мета використання, яка в даному випадку мала яскраво виражену комерційну спрямованість, а також саме використання творів не носило трансформаційного характеру, як, наприклад, поширення пародій на авторські твори.
Природа твори - чим більш творчим є об'єкт авторського права, тим більшою захистом він користується. Музичні твори, на відміну від, наприклад, документальних фільмів, користуються найвищим ступенем захисту як творчі.
Обсяг (кількість) використаних творів - незліченна безліч авторських творів було ще одним аргументом проти Napster.
Вплив на ринок, яке відбилося в падінні продажів ліцензійних дисків. Крім цього, суд також врахував вплив даного сервісу на майбутній ринок «інтернет-музики», який на той момент ще не утворився, але Napster своєю діяльністю значно знижував можливість виходу на нього правовласників.

В результаті аналізу, суд визначив, що всі критерії «добросовісного використання» говорили проти компанії, у зв'язку з чим наявність порушень авторських прав, а саме їх двох аспектів, не викликало сумнівів у суду. В даному випадку мова йшла про право копіювання авторських матеріалів та про право їх публічного розповсюдження. Природа обміну файлами в системі Napster передбачала саме копіювання файлів з комп'ютера одного користувача на інший, а розмах цієї операції (обмін відбувався між сотнями тисяч користувачів), дозволив кваліфікувати її як публічне поширення. Крім того, позивачам досить просто вдалося переконати суд в тому, що дані дії приносили істотні збитки звукозаписної індустрії, беручи до уваги величезну кількість користувачів і ще більша кількість файлів, якими вони обмінювалися, а також маючи на руках ринкові показники рівня продажів за період з моменту появи системи Napster.

Крім того, що очевидним є неможливість виправдати діяльність застосовуючи критерії, які використовуються в США, аргументи, які висуваються захистом українського ресурсу, використовувалися також і представниками Napster. Вони зводилися до того, що дії, що порушують авторські права, здійснювалися безпосередньо користувачами системи Napster, а не компанією як такої. Однак суд, враховуючи практичну складність ведення справ проти сотень тисяч користувачів, і разом з тим, визнаючи наявність грубого і масового порушення авторських прав, уклав, що Napster міг і повинен був нести відповідальність, оскільки в його діях були виявлені ознаки співучасті. Крім того, в даному випадку компанія також несе субсидіарну відповідальність за дії користувачів. Таким чином, американські суди, як і європейські, беручи до уваги необхідність підтримувати свободу Інтернет, захищають її до тієї міри, до якої ця свобода не порушує прав інших осіб.

MGM Studios, Inc. v. Grokster, Ltd.

Ще одним показовим американським судовим процесом є більш свіже рішення в справі MGM Studios, Inc. v. Grokster, Ltd. 545 U.S. 913 (2005). Справа стосувалася двох компаній, що надають послуги «P2P» файлообміну Grokster і Streamcast (творця сервісу Morpheus), позов проти яких було подано 28 найбільшими компаніями в сфері індустрії розваг на чолі зі студією Metro-Goldwyn-Mayer. У цій справі Верховний суд США одноголосно визнав, що компанії, що надають послуги з файлообміну з неприхованою метою стимулювання порушень авторських прав користувачами таких послуг повинні нести відповідальність за незаконні дії користувачів.

ВГТРК vs. ТОВ «В Контакте»

Наша правозастосовча практика в сфері захисту авторських прав швидше успадковує практику сусіда на сході - Росії - де з таким же запалом продовжують активно поширювати музику і фільми, «заробляючи» (фактично - привласнюючи) при цьому мільйони, законно належать авторам творів. Безсумнівно, найбільш відомим в даній сфері є сайт Вконтакте - соціальна мережа, яка містить мільйони музичних композицій, фільмів, розміщених користувачами. Періодично правовласники намагаються відстояти своє право, проте ці спроби, на відміну від США і Європи, ініціюються окремими правовласниками і поки носили несистематичний характер. Швидше за все, саме тому вони поки не принесли яких-небудь видимих ??успіхів.

У 2010 році «Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія» звернулася з позовом до ТОВ «В Контакте» про зобов'язання припинити розміщення і використання аудіовізуального твору - художнього фільму «Полювання на піранью» та про стягнення грошової компенсації за порушення виключного права на твір в розмірі 3 млн. рублів.

Опубліковано: 28/03/12 @ 08:27
Розділ Безпека

SEO Блог