Історії українських ІТ-спеціалістів, яких карантин наздогнав у Кенії, Мадагаскарі, Непалі та Таїланді

Не всім пощастило вчасно повернутися в Україну до закриття кордонів та авіасполучення. А дехто й свідомо вирішив перечекати епідемію в іншій країні. Зібрали розповіді українських IT-спеціалістів, які залишилися за кордоном на час карантину — вимушено чи за власним бажанням. Цікавих історій виявилося так багато, що ми вирішили розділити матеріал на дві частини. У цій частині — про спеціалістів, які зараз у Непалі, Кенії, на Мадагаскарі, в Таїланді, а також про успішне повернення з Таїланду й епопею зі спецрейсом «Київ-Бангкок».

Непал

Юлія Лаврентьєва , Delivery Manager, Сергій Смолянінов , Senior Software Engineer в Infopulse

10 березня почалося моє пригода (розповідь Юлії — ред. ). Я прилетіла в Катманду, починався трек до базового табору Евересту. Група змішана, учасники з різних країн, і десь на 3-й день треку я дізналася, що зі мною в групі мій колега Сергій з київського офісу Інфопульс. Ну що ж, удвох вже веселіше.

Трек досить складний. Про пандемію коронавіруса ми якось особливо і не говорили, а от підкорення у кого перше, а у кого чергових 5000 м над рівнем моря, перевалу Чо Ла і прояви гірської хвороби нас турбували набагато більше. А ще всепроникаючий холод — зігрітися було складно навіть біля печі. Жартували, що нас не випустять жодного з одного транзитного аеропорту, так як провівши 2 тижні в такому холоді, з нежиттю і кашлем були всі. Ми ще не знали, що Україна закрила авіасполучення і що в Катманду ввели карантин. У Непалі, до речі, на той момент був 1 або 2 випадки зараження, 1 одужав. Але незважаючи на це, а також на те, що 2020 був названий роком туризму в країні, уряд прийняв рішення скасувати у весняному сезоні всі треки і сходження. Навіть експедиції на Еверест, що є левовою часткою наповнення бюджету країни. У нашого гіда, приміром, скасувалася експедиція на 8-тисячник Лхотзе. Нас не встигли скасувати, так як ми приїхали і пішли в гори приблизно на тиждень раніше.

І ось десь під кінець треку (якщо не помиляюся, 24 березня) наспіла новину про необхідність повернутися в Україну до кінця дня 27 березня. Пішки до Катманду тиждень, а доріг там немає. Якщо викликати вертоліт — оргпитання з непальської стороною теж займуть 1-2 дні. Ми ніяк не встигали і прийняли рішення йти трек до кінця і вирішувати проблему по прибуттю в Катманду.

Але для того, щоб повернутися в Катманду, треба полетіти внутрішнім рейсом з Луклы. До речі, на трек в Непал всі учасники летіли з різних міст — Києва, Москви, Берліна — через міжнародні хаби, такі як Дубай, Стамбул, Доха. Але тільки в малюсінькому аеропорту Луклы, де по злітній смузі гуляють яки, нам вперше заміряли температуру :)

Після прибуття в Лукла ми дізналися, що внутрішні рейси теж скасовані, вертоліт не подають навіть по страховому випадку. Гід спілкувався з місцевими військовими, за 2 дні вдалося домовитися про військовому вертольоті, який повинен був забрати нашу групу (18 осіб) та ще кілька росіян, що приєдналися до нас у Лукле. Ми провели в Лукле 3 дні, гід спілкувався з непальської стороною і українським консулом. За цей час з треків підтягувалися інші мандрівники. Хтось, вже знаючи ситуацію, долав 3-денний пішохідний маршрут по горах за день. Варто віддати належне непальським уряду, всі ці 3 дні проживання та харчування в лоджі було для нас безкоштовним.

У підсумку, уряд все ж запустило внутрішні рейси і нашій групі вдалося відлетіти трьома літаками в Катманду. Хочу відзначити, як це не сумно визнавати, що російське посольство значно компетентніше себе вело, ніж українське консульство. Вони постійно були на зв'язку зі своїми громадянами, оновлювали списки по мірі прибуття в Лукла інших туристів з треків, і саме росіяни по прибуттю в Катманду організували трансфер для всієї групи за закритим містом. Коректність спілкування нашого консула з нами залишала бажати кращого.

На даний момент, 31 березня, ми знаходимося в закритому готелі у Катманду, готель працює виключно під нашу групу, але ми оплачуємо $30 в день з 3-разовим харчуванням. В місто випускають на 2 години в день, групами по дві людини, всюди патрулі поліції. Інформації, коли вдасться полетіти додому, немає. Департамент туризму Непалу на карантині до 8 квітня. Всі міжнародні рейси скасовані, якісь авіалінії повернули гроші, які видали ваучери на польоти на 1 рік. Засмучує тільки те, що консул також мовчить і тільки на будь-які наші запитання видає обурені репліки про те, що ми сумніваємося в його компетентності.

Зараз з доступних варіантів розвитку подій, найбільш імовірним здається нам або евакуація, або ж чекати, коли Україна відкриє авіасполучення, і спробувати полетіти регулярними рейсами. Правда, була інформація, що на 27 березня квиток до Франкфурта коштував $1400. Так як інформації з евакуації немає, то будемо працювати тут.

Через співробітника готелю ми купили ноутбуки, але бравого кур'єра затримала поліція на під'їзді до обложеному готелю. Усіх, хто без масок або вийшов в недозволений час, затримує поліція. Кур'єр їхав десь з околиць Катманду, і ймовірно, без маски. У підсумку, службовець готелю виїхав йому назустріч і привіз нам два ноутбука.

Роботодавець з нами постійно на зв'язку, пропонує фінансову допомогу, що особливо приємно в відсутність будь-якої підтримки з боку українського МЗС. А в цілому, ми не сумуємо і віримо, що ми це все пройдемо і винесемо корисні для себе уроки.

Кенія

Андрій Ульяненко , Software Engineer в Svitla Systems

Я з Харкова, займаюся переважно фронтендом. Останні роки я працюю на ремоуті, тож зазвичай з листопада по квітень їду кудись на південь і працюю звідти, зупиняюсь у кожному місті на 2-3 тижню. У грудні минулого року я вперше дістався Африки, проживши місяць у Кеніі в Найробі і ще за кілька тижнів в Уганді і Руанді. Цікаві країни для пригод, періодично писав про них на фейсбуці та в телеграмі .

У мене ще з грудня був зворотній квиток додому на 10-те березня з Найробі, але я щось дуже прикипів до Кампалі в Уганді і в останню мить змінив квиток на 19-те березня. Цієї різниці вистачило, щоб попасти у всю цю канітєль з початком карантину і закриттям кордонів.

Я повернувся в Найробі 14-го березня, за кілька днів до вильоту, і тут Зеленський урочисто заявив про закриття авіасполучення з 17-го. Перенесення мого квітка з 19-го на 15-16-ті березня коштував у ті дні близько $2000 — якось забагато. І мені не дуже вірилося, що можна отак просто взяти і не пустити мене в мою ж країну всупереч Конституції. Тож я вирішив не робити різких рухів і трішки почекати. Потім мій вже оплачений рейс справді було скасовано, а спеціальні рейсі для евакуації кількома днями пізніше виявилися фантазією. Українське консульство в Найробі відповіло, що літаків нема, нічим допомогти не може, а згодом Кенія також зупинила своє авіасполучення.

На цю мить я знаходжуся в Найробі без якихось конкретних перспектив на повернення. Зараз я знімаю тут квартиру, у робочі дні сиджу переважно вдома, продовжую працювати і отримувати гроші через картку українського банку — поки вона працює, мені тут ок. На вихідних їду мотоциклом самоізолюватись кудись в гори чи поля. Удень всі магазини працюють, альо з 27 березня тут почався комендантський час і після сьомої вечора вулицями ходять військові з прутками і заганяють ними неслухняних по домівках. Люди перелякані, як і всюди, і з кожним днем їх накручують усе більше зростає потрошку агресивність до іноземців. Коли йдеш вулицею, завжди знайдеться хтось, хто буде тикати пальцем і називати тобі Короною. Це ще не агресивно, але зараз в Кенії підтвержених корона-кейсів поки що тільки кілька десятків, і якщо тут почнуть щодня вмирати, як у Европі, я б хотів бути десь подалі.

У мене поки нема якогось відчаю чи жалю з приводу неповернення, є тільки деяке дитяче розчарування, що під керівництвом силовиків моя країна, у якій я все життя сплачую податки, при першій же небезпеці просто повернулася до мене задом. Вважаю, що я мав бі безперешкодно дістатися України своїм рейсом і там пройти примусовий карантин. Це було б етичніше.

Щодо планів на майбутнє, їх просто нема, і я намагаюся їх не будувати. Якщо раптом відкриються кордони, або буде евакуація з Найробі, я полечу додому допомагати батькам. Якщо ні, залишуся тут, або переїду в якусь іншу відкриту на тій момент країну. Якщо захворію... сподіваюся тільки на власний імунітет і вдачу. Врешті-решт, зараз на планеті вже немає безпечних місць, може й не буде вже, того найбільш важливо ті, як і з ким ти проводиш цей буремний час. У цьому навіть є якась чесність і краса.

Мадагаскар

Денис Примак , Data Analyst в appflame

Я не мислю життя без того, щоб не бачити чудес інших країн, не крокувати по незнайомих вулицях, не можу сидіти безвилазно в одному місті. Коріння моєї історії йдуть у далекий серпень 2019 року. Тоді турецькі авіалінії переїхали в новий аеропорт і завдяки цьому рейсів стало набагато більше. Для тестування потенційно популярних напрямків були запущені дуже привабливі рейси у віддалені від нас місця, куди раніше було дещо складно дістатися. Тому через півтора дні після відкриття продажу квитки куди подалі і куди цікавіше з вильотом 7 березня були на пошті. Цю дату вибрав, так як до 7 березня у мене накопичилося б достатня кількість днів відпустки. Через півроку виліт був перенесений на 11 березня, що згодом додасть складнощів.

Таким нехитрим чином я опинився 12 березня на Мадагаскарі. Планував там залишитися до 23 березня. Країна досить непроста, більшість європейців їдуть сюди з хорошим бюджетом, орендують машину з водієм, який часто і продумує маршрут. У мене ж, як у бэкпекера з невеликим бюджетом, пішло досить часу на пошук автостанцій, місць ночівлі, вивчення особливостей місцевої культури та підтягування французького від нуля до «знаю 10 слів». Досить амбітний маршрут для неповних 10 днів від столиці Antananarivo до міста Morondava на західному узбережжі (16 годин), відвідування національного парку Kirindy, куди можуть дістатися тільки повнопривідні автомобілі (з 4 ранку до 8 вечора), від Morondava до Fianarantsoa (21 година), як найближчого великому місту з автостанцією на шляху до національного парку Ranomafana. Ще кілька годин, щоб дістатися безпосередньо до однойменного селища поруч з парком вже на східному узбережжі, потім до парку Isalo на південь острова і назад у столицю до аеропорту. Додамо до складності організації поїздки ще і завантаження по роботі і отримаємо мінімум часу стежити за останніми світовими новинами перед поїздкою.

Єдиний бюджетний спосіб пересуватися по острову — taxi brousse . По своїй суті — це мерседеси-спринтери, які ще застали минуле тисячоліття. В них замість стандартних (для старих машин) чотирьох рядів по три крісла встановили п'ять рядів по чотири. Навіть не намагайтеся уявити, як пролізти на задні ряди і що ширше: відстань між кріслами або нога. Весь багаж зв'язується мотузками в півтораметрову купу на даху машини. Одночасно там можуть їхати десятка два валіз, кілька мішків вугілля, автомобільні покришки, клітка з курми, сумки крабів, велосипед, пара матраців та більярдний стіл. Квитки ж в окремих місцях можна купити день і по дорозі вони нікого не підбирають.

Про закриття авіасполучення я дізнався 16 березня від батьків. Буквально за день до вступу рішення в силу. В той момент я перебував у поселенні Morondava за 700 км від міжнародного аеропорту на острові. Єдиним же варіантом подолати цю дистанцію були вищеописані taxi brousse, які відправляються рано вранці і приїжджають пізно увечері (16 годин в дорозі), що вже було занадто пізно, щоб робити які-небудь дії. Виліт назад був запланований на 23 березня. Вирішивши в крайньому випадку пересидіти тиждень в Стамбулі (переліт через Стамбул), я рушив далі по маршруту в Ranomafana. Там 19 березня мене і застала новина про закриття авіасполучення Мадагаскару із зовнішнім світом до 20 квітня. Іронія долі полягає в тому, що до того, як виліт перенесли на 11 березня, повернення додому планувалося саме 19 березня, тобто я встиг би вилетіти. Разом з тим, мабуть, єдиний місцевий, який трохи знав англійську, розповів про анонсованих президентом Мадагаскару перекриття доріг і інших обмеженнях з 20 березня.

В той момент я був єдиним туристом в селищі Ranomafana, половина готелів вже була закрита і в той же день власники готелів вирішували закрити решту. Знайшовши доступ до інтернету в комп'ютерному клубі, як з 90-х, я відправив листа до МЗС і найближче посольство України — в ПАР. Наступним вранці рушив до найближчої транспортної розв'язки в сусідньому місті Fianarantsoa. Там уже почалася паніка. З великими труднощами вдалося домовитися про місце в taxi brousse до столиці Антананаріву на наступний день. Місцеві поспішали виїхати додому, і найчастішою відповіддю я чув: «Найближчий рейс з місцями буде через 4 дні».

Діставшись до столиці пізно ввечері, я виявив, що хостел, який забронював раніше, закритий. Ситуація погіршувалася процвітаючим бандитизмом в темний час доби, з яким довелося зіткнутися раніше. На наступний день після прильоту в п'ять ранку, коли я прямував до автостанції, троє молодих хлопців спробували обчистити практично в центрі міста. Благо, багато місцевих низькі і легкі — вдалося відмахати. Через якийсь час вдалося-таки знайти відкритий готель. Велика вдячність посольству України в ПАР, вони практично відразу ж відповіли, знайшли контактна особа на Мадагаскарі. Чоловік допоміг знайти відкритий готель за кордоном міста і зараз допомагає з оформленням документів для продовження візи. Дуже приємні відчуття від взаємодії з нашим посольством.

Повернення додому зараз не стільки підв'язано під рішення влади України, скільки під ситуацію на Мадагаскарі. На даний момент скасовано навіть внутрішні перельоти, перекриті всі дороги, встановлені армійські блокпости, закриті всі ресторани, кіоски і не продуктові магазини. В найближчий продуктовий магазин (3.2 км) виходить зайти в 9 ранку, в 14 років він уже закритий. При готелі є невеликий ресторанчик. Від меню залишилося пара позицій, але іноді рятує. Відзначається зростання цін на продукти харчування не тільки імпортного походження (немає повідомлення — немає імпорту), але й місцевого виробництва. Наприклад, пляшка води 3 дні назад коштувала 2к ариари ($0,53), сьогодні — до 2,4 ($0,64). У теж час президент Мадагаскару у своєму виступі згадав, що за таке карати.

Найближчий анонсований рейс звідси — від турецьких авіаліній 22 квітня в Стамбул, але немає жодних гарантій, що заборона перельотів не буде продовжений. Темп поширення вірусу в африканських країнах продовжує зростати, незважаючи на всі ці жорсткі заходи, що є вагомою передумовою до продовження. Згідно сайту посольства США, на 28 березня зафіксовано 37 випадків зараження, 11 з них за минулий день. Я веду переговори з посольством США — вони намагаються організувати евакуацію своїх громадян транзитом через Ефіопію 31 березня. Шансів небагато, громадян США беруть у першу чергу, але пробувати варто сподіваючись на знамените «авось». Куди, в разі успіху, рухатися з Ефіопії поки що не придумав, але звідти літають рейси у Францію і Німеччину.

Поточна ситуація з житлом сприятлива — приємний маленький охороняється готель, гарний, як для країни, інтернет-сигнал. Він знаходиться між містом та аеропортом. Можна швидко дістатися туди, якщо з'явиться можливість полетіти. Провів з власником готелю переговори за знижку за тривале перебування. Ціна все-одно залишилася далеко за рамками бюджету (27 євро), але для роботи і тривалого перебування це оптимальний варіант. Зараз в готелі 4 гостя, завтра один їде, і є передумови до закриття готелі. Великих зусиль коштувало знайти у людей ноутбук в оренду, не знаючи місцевої мови. Переговорив з усім персоналом готелю, жителями околиць. В результаті запропонували оренду ноутбука, тільки якщо переїду жити в сусідню халупку. Вже налаштувавшись переїжджати, вийшов з речами прощатися господарем, розповів, природно причину. Відразу ж знайшовся ноут у його дружини. У зв'язку з инфополем навколо вірусу, завезеного туристами», багато місцевих відходять, як від прокажених.

З роботою наші хлопці допомогли налаштувати все віддалено. Мій роботодавець — компанія аppflame — увійшов у положення, і тепер працюю з номера готелю. Не зручно, звичайно, працювати на ліжку по 8 годин, але це і не офіс, щоб було зручно. Місцевий інтернет організовує відгук удаленки в 1,5-2 секунди.

Фінансове питання перебування за кордоном дуже делікатне. Ніхто не припускає поїхати на 10 днів, а застрягти мінімум на 40. Багато місцевих завищують ціни білій людині в 3-4 рази. Певний запас для існування в рамках цього періоду, звичайно ж був, але потреба працювати віддалено накладає додаткові вимоги, внаслідок чого значно зростають і витрати. Добре, що допомогли батьки, багато друзів запропонували фінансову допомогу, а зараз ще і роботодавець перерахував зп.

З тим, що робити далі, розуміння немає. Вже чотири рази з'являлися новини, які повністю перевертали всі плани, тричі скасовувався зворотний рейс. На даний момент кордону Мадагаскару закриті до 20 квітня, межі України — до 24-го і Аваков передбачає продовження до 15 травня. Ще до повного закриття кордонів Україною (27 березня) була інформація, що американське посольство спробує евакуювати своїх громадян через Addis Ababa. Вийшов з ними на контакт, пробував дістатися до найближчого хаба до України, але США переграли сценарій і евакуювали своїх громадян прямим рейсом в Вашингтон. Втім, після закриття кордонів Україною добиратися до хаба втратило будь-який сенс. Тому продовжив візу і налаштувався на тривале перебування.

Таїланд

Михайло Гладківський , Python Software Engineer, Freelance

Працюю фріланс-розробником віддалено вже кілька років. Це дає можливість поєднувати хобі, такі як подорожі, з роботою. Загалом кажучи, саме через такі плюси, як можливість самому будувати собі робочий графік і планувати місце перебування, й перейшов на віддалену роботу. У Таїланді вже був кілька разів, цього разу тут з кінця листопаду. Наразі лишився тільки я з своєю дівчиною і товаришем. Решта друзів, які теж були тут, вже повернулися в Україну.

У цій поїздці в Південно-Східну Азію вирішили в основному провести годину на острові Пхукет, орендували тут двоповерхову триспальну віллу. Якщо знімати тут житло на довготривалий час, то ціна буде значно дешевша, ніж короткострокова оренда. Таким чином, нам житло обходилося приблизно $750 в місяць (а зараз і ще дешевше, бо вже не сезон). Враховуючи, що можна розділити витрати на трьох, то це ще дешевше, ніж знімати однокімнатну квартиру в Україні. Інші витрати, теж не надто більші, порівняно з Україною.

З епідемією ситуація повністю змінилась, і зараз взагалі відсутня можливість будь-яких подорожей по світу. Власний тревел-проект також довелося «заморозити». Першого інфікованого коронавірусом у Таїланді зафіксувати ще на початку січня, але спалах епідемії тут відбувся тільки в останні два тижню, вже після спалаху в Європі. До цього майже не було обмежень, тільки ввели незначний контроль по приїзду у вигляді теплосканерів і виміру температури, а також перевірки історії пересування до в'їзду в Таїланд. У сусідніх країнах ситуація також розвивалась приблизно так само (крім Китаю, звісно). У середині лютого ми були деякий час в Сінгапурі і Індонезії — жодних обмежень на в'їзд чі подорожі також ще не було.

Проте зараз ситуація в Таїланді виглядає приблизно так само, як і будь-де. Скасовані всі масові заходи, закриті розважальні заклади, заклади харчування і всі решта, крім продуктових магазинів і аптек. А нещодавно закриті і усі пляжі, плюс усі часто відвідувані людьми місця, ввели комендантську годину ввечері і вночі. Навіть просто прогулятись біля пляжу зараз можна до того часу, поки не побачать поліцейські і не змушувати поїхати додому.

Альо поки залишилась можливість прогулятись у своєму житловому районі або просто покататись дорогами, що інколи і робимо. До речі, просто на вулицях тут можна натрапити на КПП, на якому вимірюють температуру, альо пересування поки не обмежують. Вхід у супермаркет дозволений тільки в масці, на вході також вимірюють температуру. Ти не менш, незважаючи на сонячну погоду, майже весь час зараз доводитися проводити в будинку.

Зворотні квітки в Україну в нас були на 20-ті березня. 15-го березня уряд України давши українцям всього три дні на повернення в Україну, що смішно, адже більшість рейсів з Азії, враховуючи ще й пересадки, займуть 2 дні. Змінити рейсі і полетіти вже завтра у нашій ситуації виглядало фантастикою. Все ж ми намагались сконтактувати з нашою авіакомпанією, щоб знайте вихід з ситуації. Проте наступні 2 дні жодних відповідей від Qatar Airways ми так і не отримали, і навіть 18 березня рейс був все ще запланований.

Довелося поїхати в аеропорт, який майже за 50 кілометрів, і вистояти кілька годин у довжелезній черзі, щоб почути, що нашого рейсу в Україну таки не буде. У тієї ж годину, навіть після 17-го березня, деякі авіакомпанії ще малі рейсі в Україну, попри попередньо анонсований «закритий кордон». Нам же працівники авіакомпанії запропонували просто змінити дату вильоту на «відкриту», тобто в будь-яку доступну дату. Але в наступні дні всі дати вильоту теж були скасовані. У тієї ж годину було дивно бачіті, як в Україні почали організовувати «евакуацію» українців, які застрягли десь по світу і продавати їм квитки на національних перевізників. Тобто просто виходить, що міжнародні авіакомпанії не можуть літати в Україну, а українські можуть. Тому ми маємо викинути свої куплені раніше квітки і придбати нові, оскільки нашу авіакомпанію не пускають в Україну.

Наступні дні ситуація змінювалась щогодини, і запланувати повернення в Україну нам таки не вдалось. Ми вирішили продовжити перебування в Таїланді ще на два тижню (віза/оренда) з надією, що далі ситуація буде зрозумілішою і принаймні вдасться запланувати виліт хоч в якусь сусідню з Україною державу.

Днями ситуація знов змінилася, і вже «закриті» кордони вирішили закривати по-новому і скасувати навіть заплановані «евакуаційні» спецрейси. Зараз ми опинилися в ситуації, що не можемо вилетіти ні в Україну, ні в будь-які інші держави, з яких можна було б добратись іншими способами в Україну. Що цікаво, громадяни інших держав, попри труднощі, всі ж можуть добратись у свою країну, але не українці. Рейсі в тій же Мінськ є. Звідти ніби можна наземним транспортом ще потрапити в Україну, але посадити на ці рейсі українців, нас в тому числі, не хочуть. Єдиний варіант, який нам запропонували зараз Qatar Airways, — це чекати на організацію якогось спецрейсу в Україну або ж вже орієнтуватись на повернення не швидше травня. Як бі посадовці і політики не пояснювали їхні дії і підтримку їх людьми, їхня організація, а також методи і ефективність навіть у поточній ситуації викликають багато питань.

Оскільки інших варіантів вже немає, то в разі якогось спецрейсу з Азії в Україну, ми таки спробуємо зареєструватись і придбати його (треба ще враховувати, що їх швидко розкупляють за наявності). Але найбільш ймовірно, що в Україну вдасться повернутися не швидше травня, адже місцевий аеропорт також планують закривати 10-го квітня.

Оксана Авраменко , HR Manager в Gotoinc, Максим Фролов, Full-stack Web Developer в ZFort Group

Це повинно було бути наше найулюбленіше і незабутню подорож! Власне, так і вийшло, більш незабутнього у нас ще не було :) Ми з чоловіком дуже давно мріяли провести зиму десь далеко-далеко, в теплі, біля моря або океану, і, звичайно ж, без снігу. Вирішили їхати в Азію: там завжди тепло, кілометрові пляжі, океан, маса фруктів і відносно недороге проживання.

Вибрали кілька країн, щоб не просто сидіти під пальмою 3 місяці, попиваючи кокосик. Хотіли максимально пройнятися атмосферою Південно-Східної Азії, хто знає, коли ще сюди занесе... Первісний план поїздки виглядав так: В'єтнам-Камбоджа-Малайзія-Сінгапур-Індонезія. А ще Відень і Пекін шляху, так як прямо з України квитки в 2 рази дорожче :) Провели прекрасні 2 місяці, насолоджуючись подорожжю, країнами і успішно поєднуючи з роботою (різниця в часі 5 годин з Україною, тому вистачало часу і місцевість подивитися, і попрацювати до півночі).

фото з о. Балі

Перша неприємність трапилася на початку лютого, коли наш рейс Хошімін-Відень зі стикуванням в Пекіні був скасований китайською авіакомпанією. Вирішили швидко шукати варіанти, але можливості адекватно повернутися в Україну з В'єтнаму не було: тільки 3-4 пересадки, різні авіакомпанії, напряг з багажем, таким чином весь шлях займав від 34 до 48 годин. Не варіант. Почали шукати найближчі хаби, звідки є прямі рейси в Україну, вибір припав на Бангкок, так з'явилася можливість побувати і на Пхукеті. Взяли квиток з 2 по 21 березня і насолоджувалися життям далі :)

З проблем, з якими зіткнулися, — під кінець у нас вже не було готівкових коштів: ми розраховували на 3 місяці, а не на 4, зі зняттям готівки також були певні труднощі, пов'язані з нашими українськими банками (в Індонезії моя картка при спробі зняти готівку виявилася заблокована. Все, чого я домоглася: «Ваша карта була заблокована для вашої безпеки. Ви знаходитесь в країні підвищеного ризику»). Але благо в багатьох місцях можна розплатитися карткою, тому справлялися.

Питання зі страховкою після довгих пошуків і листування з менеджерами теж вдалося залагодити. Справа в тому, що більшість страхових компаній не надають туристичне страхування, якщо клієнт вже перебуває за межами України. Але деякі страховики все ж роблять виняток у зв'язку з поточною ситуацією. Нам вдалося продовжити страховку, і буквально через тиждень ми нею скористалися. Навіть не знаю, як би ми вирішували ситуацію, якщо б не було страхового покриття, адже медицина в Таїланді, особливо для туристів, дуже дорога. Зі здоров'ям у результаті все виявилося в порядку (зі слів лікаря, це був звичайний спазм, який із-за безлічі факторів, у тому числі стресу, дав реакцію на організм). Нас обстежили, прописали медикаменти, і страхова компанія повністю покрила витрати, визнавши випадок страховим, за що їм окрема подяка.

22-го березня було оголошено карантинні заходи в Королівстві Таїланд: закриті всі розважальні центри, фуд-корти, багато ресторани, басейни, масажні салони, спортивні зали, деякі пляжі.

При цьому, починаючи з 18-го березня ми помічали, що скрізь (ТРЦ, великі супермаркети, банки, не кажучи вже про аеропортах) проводиться температурний скринінг абсолютно для всіх відвідувачів.

З 26-го березня ввели обмеження у внутрішніх переміщеннях, було скасовано багато авіарейсів, морського сполучення, дістатися з островів стало порядком складніше, також ввели комендантську годину — з 19:00 до 7:00 заборонено виходити на вулицю. Кількома днями пізніше ми стали помічати, що багато готелів закриваються і виселяють всіх постояльців. Нам, наприклад, 28-го березня було відмовлено при спробі заселитися в готель, так як керівництво вирішило закрити його на рік, при цьому на бронь Booking.com пройшла успішно, як і оплата. Але ми знайшли альтернативний варіант.

В цілому реакція місцевих жителів на туристів була звичайна, нічого схожого з ситуацією у В'єтнамі я не помічала (там місцеві, побачивши мою подругу на вулиці, викликали поліцію, і їй довелося в терміновому порядку вирішувати питання через роботодавця).

З харчуванням у Таїланді неймовірно легко, і це дуже радує. Так, закриті ресторани, але Таїланд — не та країна, де харчуватися можна тільки в ресторанах і кафе. Культ їжі присутня всюди — від вуличних торговців до кафе з їжею на винос. Плюс повно готової їжі, яку можна придбати в цілодобовій мережі магазинів 7Eleven — вона поширилася по країні, як павутина — на 1 км мінімум 2-3 магазину.

Ми працювали віддалено і завдяки цьому змогли такий тривалий час подорожувати по Азії. Розповім детальніше про повернення додому.

Вранці суботи 14 березня нас чекав неприємний сюрприз: звернення президента України про швидке закриття кордонів і необхідному повернення додому протягом 3 днів. Це було нереально: вихідні, посольство не працює, ніхто не дає коментарів, повернутися з о. Пхукет в Бангкок можна тільки літаком, на який потрібно ще встигнути взяти квиток, а найближчих рейсів з Бангкока додому немає. Вірніше був один, 16 березня, але він влітав в країну вже 17 числа і коштував шалених грошей (як з'ясувалося пізніше, він летів напівпорожній). Наш рейс, призначений на 21 березня, було скасовано авіакомпанією в зв'язку з закриттям українського кордону. Дат відновлення авіасполучення вони не знають.

Коли всі надії повернутися додому були практично мертві через тиші та відсутності евакуаційних рейсів з Азії, нам прийшов лист з посольства України, що 29-го березня відбудеться рейс Бангкок-Київ, і треба скористатися цією єдиною можливістю повернутися в Україну». Квиток коштував 578 дол/чол, що майже в 3 рази дорожче нашого початкового квитка і приблизно в 2 рази дорожче звичайного квитка по тому ж маршруту. Але варіантів не було, тому ми в той же день придбали квитки, і не дарма! Адже через 8 годин всі 284 місця були викуплені. У той же вечір міністр внутрішніх справ України оголосив про те, що в ніч із 27-го на 28-е березня Україна повністю закриває кордони для всіх рейсів, і повернутися можна тільки пішки або на машині. При цьому ні посольство України, ні міністерство інфраструктури, ні міністерство закордонних справ не давала ніяких коментарів щодо нашого спецрейса, переводячи стрілки один на одного і посилаючись на те, що потрібно чекати засідання Кабміну.

Пізніше вийшло нове доповнення, згідно з яким, влетіти назад в Україну можуть ті екіпажі, які вилетіли за межі країни до опівночі 27-го березня. Наш же борт повинен був вилітати з Києва 28-го о 19:30, засідання Кабміну все ще не було. І ввечері 27-го, за добу до запланованого рейсу МАУ спільно з посольством України в Королівстві Таїланд, приймають рішення, беручи на себе всю відповідальність за ситуацію — літак вилітає з України на добу раніше, до закриття кордонів, не порушуючи нововведень. Але летить він не в Бангкок, як планувалося раніше (там літакам не можна «ночувати»), а в Утапао (аеропорт Патайї), чекає там добу і вилітає вранці 29-го числа за нами. Сказати, що в даний період серця трьохсот українців билися в унісон — не сказати нічого. Ми дуже хвилювалися, не маючи підтвердженої інформації і не знаючи, чи відбудеться наш рейс, чи це взагалі і що відбувається. Я неймовірно вдячна всім причетним до того, що цей рейс відбувся.

На борту було дуже багато сімей з дітками, були і пенсіонери, яких онуки відправили в подорож ще до оголошення пандемії. Їм би ніхто не повернув витрачені на путівку грошей, але чомусь не всі це розуміють і марно вважають, що люди просто вирішили відпочити, коли весь світ сходить з розуму. Було також багато і тих людей, яких вилетіли з України кілька місяців тому, на зимівлю, на удаленку, так і просто подорожувати по Азії, ще до виявлення вірусу, не те що до карантинних заходів.

Нас перевіряли в аеропорту Бангкока. По прильоту в Київ всім пасажирам поміряти температуру. Коли ми ще були в літаку, видали на підпис папери про 14-денний самоізоляції. Власне, в літаку ми провели 2 години, чекаючи поки нас випустять (говорили, що перед нами брали рейс з В'єтнаму). Потім був годину в очікуванні перевірки на вірус і проходження митниці. Тест робили не всім, а тільки тим, у кого були симптоми (результати тесту ще невідомі). Сумарно в аеропорту ми витратили 3 години, забрали багаж і перед нами постало нове завдання — дістатися до Харкова. Трансферу з аеропорту Бориспіль немає ніякого, тільки темрява таксистів, готових відвести хоч на край світло, але вони візьмуть за це теж немало. Наприклад, наші знайомі заплатили по 50 євро/чол за таксі за маршрутом Київ-Львів. Пасажири домовилися про мінівенах, ціна на проїзд у яких зараз, природно, теж зросла в 2-2.5 рази, і становить від 1100 до 1400 грн/чол за маршрутом Київ-Харків.

Але ми були раді дістатися додому, нехай навіть до 4-х ранку :) Зараз на самоізоляції, сидимо вдома і нікуди не виходимо. Так вийшло, що ми застали 10-денну самоізоляцію в Бангкоку і тут ще мінімум 14 днів. Тому сумарно ми налаштовані виконати 3,5-тижневу мрію будь-якого інтроверта :)

Опубліковано: 06/04/20 @ 07:00
Розділ Різне

SEO Блог